JUVENDI
Поиск
Торревьеха-глобус-недвижимость
Торревьеха-глобус-недвижимость
Подписчики:
15 подписчиков
ID:
89394050
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
club89394050
Описание
Поможем стать счастливыми обладателями недвижимости в Испании!!! ответим на любые вопросы...
"ПІСТИНЬ of Fshsin"+рекорди "НАЙ БІЛЬША РИБА ,НАЙ БІЛЬШИЙ ГРИБ" (ТАК ДАЛІ)
ДОПОМОЖІТЬ МАЛЕНЬКІ АНЮТІ В НЕЇ ДЦП
Дитяча модельна агенція "Step by Step"
Боротьба з кіберзлочинністю
RAFIK FISH CLUB
![ПІСТИНЬ of Fshsin+рекорди НАЙ БІЛЬША РИБА ,НАЙ БІЛЬШИЙ ГРИБ (ТАК ДАЛІ). Рибальство в Україні було відоме віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки — глиняні та кам'яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства сприяла велика кількість рік та інших водоймищ, а також прадавня традиція використання риби у харчуванні.
У період феодалізму вилов риби належав до панщизняних повинностей кріпаків. Крім того, у деяких районах України селяни зобов'язані були поставляти своїм поміщикам прядиво для риболовних снастей, підводи для транспортування риби.
Джерела свідчать, що вже у XVI ст. в Україні статутом регламентувалися терміни риболовства, зазначалися види снастей, якими можна було виловлювати рибу.
Рибальство — це переважно додаткове заняття, яке було доступне у будь-яку пору року людям різного віку, не вимагало складних знарядь праці та ін. Вільною ловлею риби користувалися, насамперед, привілейовані класи та дрібні підприємці, а також чиновники, які це право купували. Селяни рибу для власних потреб ловили потай, у вільний від сільськогосподарських робіт час. Малі хлопці й підлітки мали дещо більшу свободу щодо вилову риби. На берегах великих рік чи озер були відомі окремі села, де рибалили майже усі чоловіки з діда-прадіда, починаючи з п'яти-семирічного віку. Жінки брали участь у допоміжних роботах — ремонтували сіті, допомагали переробляти й продавати рибу, а інколи в мілководних ріках самі виловлювали рибу руками.
Для селян риболовля була певною підмогою в їх господарстві. Там, де було більше водних угідь, риба входила у їх щоденний раціон, в інших районах її споживали передовсім у дні посту, на певні релігійні свята. Отже, рибною ловлею селяни прагнули поповнити чи покращити своє харчування. Риба була також предметом продажу й обміну на інші продукти й побутові речі (льон, хліб, сіль). Найбільшими районами рибальства в Україні були: пониззя Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Пруту, Прип'яті, Десни, узбережжя Чорного й Азовського морів. Тут рибальство вважалося основним заняттям певної частини мешканців, яке переросло у промисел.
[ред.]Перша письмова згадка про Пістинь риболовля 1375 р.) пов'язана виясненням права власності на соляні джерела, що тут знаходились. У 1416 році король Владислав Ягайло підтверджує надання села Пістинь (Pyestina) Василькові Тептуковичу.
За легендою засноване монахами. Легенда розповідає, що поселенці, прийшовши сюди, побачили «...довкола пусто, жодної тобі людини за весь день переходу…». «Пусто тут безпечно тут, то ж піст триматимемо, щоб Бог благословив це місце на безпечне щасливе проживання...»
Своєму розквіту Пістинь завдячує сировиці. Соляні промисли були оновним джерелом прибутку мешканців Пістиня. Вже в 1515 році в податковому реєстрі основними були податки з солеварень. В ті часи село належало родині Бучацьких, які належали до української шляхти, родовід якої бере свій початок ще з князівських часів.
У планувальному відношенні село мало витягнуту структуру вздовж річки, переважно по лівому березі. У панорамі поселення домінували виробничі споруди солеварних промислів. У північно-східній частині села, на горі Замчище, знаходилось укріплення власника. Це городище — притулок, що складалося з двох частин: верхнього «замчища», тобто самого городища, нижнього «замчища» — форпосту у вигляді валів дерев'яних стін — огорож з вежами, охороняли підходи до основних укріплень. Власники земель будували такі укріплення в першу чергу для власного захисту татар. Багато міст зазнавали неодноразових нападів ординців: протягом 1600—1629 pp. на Коломийський повіт, куди тоді входи ла Косівщина, татари вчинили 20 набігів. Найбільш спустошливий набіг на Пістинь був 1621 р.
Немало збитків завдавали селянським господарствам так звані «домашні війни», вели собою феодали. 1664 року понад 400 селян 24 драгуни з гарматою спаського маєтку магната Яблоновського напали на жителів Микитинців і Пістиня. час під сутички загинуло декіл](https://sun9-47.userapi.com/impf/c11385/g36926734/d_4e6825a4.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=9e7bf239c59da1394ee0f3bfacb979bb&u=AW4zJjkUVx5Usrw_CB0GYYv7jxdBy4S4vQ1ssFM7dsM&cs=480x480 "ПІСТИНЬ of Fshsin+рекорди НАЙ БІЛЬША РИБА ,НАЙ БІЛЬШИЙ ГРИБ (ТАК ДАЛІ). Рибальство в Україні було відоме віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки — глиняні та кам'яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства сприяла велика кількість рік та інших водоймищ, а також прадавня традиція використання риби у харчуванні.
У період феодалізму вилов риби належав до панщизняних повинностей кріпаків. Крім того, у деяких районах України селяни зобов'язані були поставляти своїм поміщикам прядиво для риболовних снастей, підводи для транспортування риби.
Джерела свідчать, що вже у XVI ст. в Україні статутом регламентувалися терміни риболовства, зазначалися види снастей, якими можна було виловлювати рибу.
Рибальство — це переважно додаткове заняття, яке було доступне у будь-яку пору року людям різного віку, не вимагало складних знарядь праці та ін. Вільною ловлею риби користувалися, насамперед, привілейовані класи та дрібні підприємці, а також чиновники, які це право купували. Селяни рибу для власних потреб ловили потай, у вільний від сільськогосподарських робіт час. Малі хлопці й підлітки мали дещо більшу свободу щодо вилову риби. На берегах великих рік чи озер були відомі окремі села, де рибалили майже усі чоловіки з діда-прадіда, починаючи з п'яти-семирічного віку. Жінки брали участь у допоміжних роботах — ремонтували сіті, допомагали переробляти й продавати рибу, а інколи в мілководних ріках самі виловлювали рибу руками.
Для селян риболовля була певною підмогою в їх господарстві. Там, де було більше водних угідь, риба входила у їх щоденний раціон, в інших районах її споживали передовсім у дні посту, на певні релігійні свята. Отже, рибною ловлею селяни прагнули поповнити чи покращити своє харчування. Риба була також предметом продажу й обміну на інші продукти й побутові речі (льон, хліб, сіль). Найбільшими районами рибальства в Україні були: пониззя Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Пруту, Прип'яті, Десни, узбережжя Чорного й Азовського морів. Тут рибальство вважалося основним заняттям певної частини мешканців, яке переросло у промисел.
[ред.]Перша письмова згадка про Пістинь риболовля 1375 р.) пов'язана виясненням права власності на соляні джерела, що тут знаходились. У 1416 році король Владислав Ягайло підтверджує надання села Пістинь (Pyestina) Василькові Тептуковичу.
За легендою засноване монахами. Легенда розповідає, що поселенці, прийшовши сюди, побачили «...довкола пусто, жодної тобі людини за весь день переходу…». «Пусто тут безпечно тут, то ж піст триматимемо, щоб Бог благословив це місце на безпечне щасливе проживання...»
Своєму розквіту Пістинь завдячує сировиці. Соляні промисли були оновним джерелом прибутку мешканців Пістиня. Вже в 1515 році в податковому реєстрі основними були податки з солеварень. В ті часи село належало родині Бучацьких, які належали до української шляхти, родовід якої бере свій початок ще з князівських часів.
У планувальному відношенні село мало витягнуту структуру вздовж річки, переважно по лівому березі. У панорамі поселення домінували виробничі споруди солеварних промислів. У північно-східній частині села, на горі Замчище, знаходилось укріплення власника. Це городище — притулок, що складалося з двох частин: верхнього «замчища», тобто самого городища, нижнього «замчища» — форпосту у вигляді валів дерев'яних стін — огорож з вежами, охороняли підходи до основних укріплень. Власники земель будували такі укріплення в першу чергу для власного захисту татар. Багато міст зазнавали неодноразових нападів ординців: протягом 1600—1629 pp. на Коломийський повіт, куди тоді входи ла Косівщина, татари вчинили 20 набігів. Найбільш спустошливий набіг на Пістинь був 1621 р.
Немало збитків завдавали селянським господарствам так звані «домашні війни», вели собою феодали. 1664 року понад 400 селян 24 драгуни з гарматою спаського маєтку магната Яблоновського напали на жителів Микитинців і Пістиня. час під сутички загинуло декіл")
